Соціальна інтеграція для цих хлопців не проблема

0
17

Це розповідь з життя хлопців інвалідів по зору, про те, як вони втілюють в життя свою соціальну інтеграцію. Ці молоді люди живуть повним насиченим подіями життям, навчаються, займаються спортом, ходять на екскурсії, дружать і закохуються. Вони не відчувають себе інвалідами, обмеженими людьми, але дуже навіть відчувають непросте ставлення до себе з боку інших людей.

Нерозуміння, недоречна жалість, настороженість – це те, з чим хлопці стикаються постійно. Але вони навчилися сприймати все це зі смиренністю, розумінням і гумором. Вони-то знають, що вони нічим не гірші за своїх здорових однолітків, а багато в чому навіть перевершують їх. Ось ці заключні слова головного героя 22-х річного Сергія, який втратив зір в дитинстві: «Щастя – це коли немає нерозв’язних проблем. У мене нерозв’язних проблем немає» дорогого коштують. Суспільство, молоде покоління яке готове до подолання всіх проблем, має необмежений потенціал розвитку. А що можна сказати про суспільство, яке намагається позбутися від таких молодих людей, ізолювати їх за уявну неповноцінність?

На щастя, наше суспільство вже усвідомило і визнало необхідність соціальної інтеграції інвалідів. Але це стосується тільки суспільства в цілому, а ось кожній окремій людині належить ще навчитися такому ставленню до людей, що не відповідає під звичайні мірки і стандарти.

Нещасний випадок, хвороба, наприклад, ангіна у дітей до року, і її незворотні ускладнення можуть стати причиною інвалідності, і від цього ніхто не застрахований. Якби нещастя трапилося з вашою дитиною, якої долі ви б їй чи йому бажали? Життя в спеціалізованому будинку інтернаті для інвалідів, серед собі подібних? Або повноцінне життя в суспільстві?

Відповідь очевидна. Залишається тільки поставити себе на місце цих людей, і ви самі зрозумієте, як до них ставитися.

Залишити коментар